Головна > Блог > Уривок з книжки > Про жіночу силу

У попередніх главах я торкнулася кількох дуже важливих моментів життя жінки. В одній йшлося про важливість емоційного настрою жінки та вміння створювати психологічний комфорт у сім’ї як основи для щасливого життя та розвитку і чоловіка, і дітей. В іншій описувала такі базові якості жінки, як довіра та прийняття.

Ще в одній главі йшлося про те, наскільки важко жінці давати собі раду зі своїми емоціями, які є дуже сильними і водночас мінливими. І виглядає так, наче я суперечу сама собі…

Саме в цьому і полягає справжнє завдання жінки, яке є досить складним: дбати про себе, про свій настрій, про свій емоційний стан, про свої сили. А зовсім не в тому, щоб досягати статусу, грошей, суспільного визнання. Багатьом жінкам набагато простіше «взяти і щось зробити», навіть коли вони «падають з ніг», аніж подбати в той момент про себе. Ми часто «втікаємо» в роботу, в активність, навіть у конкуренцію і прагнення довести всім, що «я сама все можу!» Але при цьому ми навіть не розуміємо, що це така ж втеча від реальності, як і в чоловіків, коли вони «втікають» у телевізор, інтернет чи комп’ютерні ігри. Жінкам здається, що саме вони цією своєю активністю «рятують ситуацію», бо чоловіки «не здатні». Правда в тому, що і така поведінка чоловіків (певна бездіяльність), і зовсім інакша поведінка жінок (певна активність, але не тому, що хочу, а тому що мушу, бо «більше немає кому») є поведінкою втечі. Втечі від реальності і від справжніх потреб.

Розумію, що пишу досить небезпечні речі, адже жінки нерідко вважають себе героїнями, які вклали всі свої сили, часом навіть велику частину життя в певні проекти і досягнення цілей. Є такий жарт: «Особа, яка виростила сина, побудувала будинок і посадила дерево… часто це є не «справжній чоловік», а звичайна жінка» :).

Але чи залишилася вона жінкою з великим серцем і чи є вона по-жіночому щаслива? Адже важко досягати цілі і при цьому зважати на свої емоції чи відчувати свої потреби. Важко бути сильною, триматися і знати, що все залежить від тебе і водночас уміти розслаблятись і дозволяти сильному чоловікові дбати про тебе (як пам’ятаємо, саме в турботі про неї жінка відчуває любов). Жінки часто жаліються, що немає сильних чоловіків, що їхні чоловіки не здатні потурбуватися навіть про себе, не те, що про сім’ю. А жінки (навіть сильні) мріють про сильне плече і захист.

Чому ж я кажу про те, що такі різні стилі поведінки чоловіків і жінок є поведінкою втечі від реальності? Чоловік є істотою активною. Його природний стан, тобто стан, у якому чоловік є щасливий, – це діяльність. Чоловік – це той, хто щось робить. Саме тому для чоловіка настільки важливо мати свою Ціль і чогось досягати в житті. Тому бездіяльність для чоловіка – це поведінка втечі втечі від себе самого.

Жінка не є активною. Вона є самодостатньою, їй не потрібно «мірятися з іншими», щоб ствердити себе. Для жінки важливою є не кінцева ціль, а процес. Бо так, насправді, найважливіша місія жінки – народження дітей та турбота про них. Коли можна вже сказати, що цілі досягнуто? Коли дитинка народилася? Чи коли пішла в садочок або школу? Чи, може, коли одружилася і має свою сім’ю? Коли жінка може сказати, що «ціль виконано» і можна вже не думати про неї? Ніколи… Ніколи мати не перестане думати про своїх дітей, не перестане турбуватися про них (в міру своїх можливостей, звичайно).

Іншою, не менш важливою, місією жінки є розвиток та підтримка взаємин. І у цій сфері також важко визначити кінцеву ціль. Зате саме в процесі взаємостосунків люди відчувають найбільше щастя, жодна матеріальна реальність не спроможна дати відчуття такого глибокого, різнобічного та повного щастя, як сфера взаємин. І про цю сферу більше дбає жінка.

Тому активність жінки є іншою. Це зовсім не досягнення цілей, не конкуренція, не боротьба за місце під сонцем (це завдання чоловіка – дати захист дружині і своїй сім’ї). Жінка турбується про дітей та стосунки з іншими, тому повинна бути гнучкою, а не цілеспрямованою; чутливою до їхніх потреб, а не стриманою і мужньою.

В стані стресу, в складній ситуації, жінці стає страшно, але вона боїться не так самої ситуації, як своїх емоцій. І щоб не було боляче, щоб не відчувати негативних емоцій (особливо коли жінка не вміє проживати їх екологічно), жінка «втікає» в роботу, в бурхливу діяльність… лише щоб не відчувати, бо страшно і боляче (а найгірше – невідомо, що робити з тими відчуттями). А в роботі – все зрозуміло: «взяла і понесла». Що сильніші і складніші емоції «накривають» жінку, то більше «бурхливої діяльності» вона знайде собі («то все точно треба зробити…» і «ніхто, крім мене…»). Звичайно, постає питання довіри. Базової довіри, до світу, до Бога, до чоловіка. Якщо цієї довіри немає, то жінка точно знає, що все залежить від неї і вона все «мусить сама».

Що довше жінка живе в такому режимі, то менше вона розуміє себе, то менше вміє проживати свої емоції. І то складніше їй зрозуміти свої справжні потреби…

Часто сильним (по-чоловічому) жінкам радять «вдавати з себе» слабких і дурненьких, таких собі «блондинок», щоб отримати турботу чи любов сильних чоловіків. І це насправді приниження для жінки, бо вона наче має принижувати себе, применшувати свої якості.

Жіноча сила насправді є не меншою від чоловічої, але зовсім інакшою… Жіноча сила полягає у вмінні турбуватися про себе та про інших. Але не в зовнішньому сенсі (добувати їжу, дбати про тепло і захист), а у внутрішньому. Тобто завданням жінки є давати любов, ласку, турботу, бути чутливою до емоційних потреб (своїх, і інших людей). Адже потреба в любові є такою ж базовою, як і фізіологічні потреби їжі та сну. Мати, задовольняючи цю потребу в дітей, сприяє їхньому безпечному і впевненому зростанню, сприяє тому, що вони теж умітимуть любити, приймати і віддавати любов.

Я не хочу сказати, що ті жінки, які дбають про зовнішнє забезпечення сім’ї (заробляють гроші на їжу чи утримання сім’ї), не люблять дітей. Це було б зовсім жорстоко, адже саме з любові до дітей вони переступають через свою жіночу природу і стараються забезпечити їхні потреби. Але потреба дітей в емоційній підтримці, чуттєвій любові, глибокому спілкуванні є не меншою, ніж у фізичному харчуванні. А жінка, яка працює (особливо, коли робота є важкою і не приносить задоволення), приходить з роботи фізично та емоційно виснаженою (не йдеться про творчу само актуалізацію жінки, коли робота не заради забезпечення сім’ї, а для задоволення). На фізичному рівні вона ще може змусити себе погодувати дітей і чоловіка чи зробити інші необхідні хатні справи. А от емоційно вона просто не має сил, тому на проблеми чи потреби дітей і чоловіка реагує, в кращому разі: «не зачіпайте мене, будь ласка», а в гіршому – зривається: «знову не прибрано і я, як Попелюшка, маю за вами прибирати» або: «чому знову погана оцінка в школі?!»

Цікаво, що дівчинка від народження хоче дбати про інших, вона годує ведмедика, колише ляльок чи навіть намагається вдягнути кошеня (щоб йому не було холодно :). Її не потрібно вчити переживати за інших, вона першою відчує, що мама сумна, а в тата якісь проблеми, і буде старатися усіх втішити.

Далі дівчинка росте. І вчиться виживати в нашому світі, конкурує, досягає, намагається довести батькам та всім іншим, що вона теж чогось варта. Не знаючи, що цінною вона є вже тому, що народилася дівчинкою. А щоб виживати і досягати, потрібно навчитися бути сильною, тобто не звертати уваги на свої емоції, забуваючи про власні потреби. Так виховують хлопчиків, а в дівчаткок таке виховання лише збільшує їхній комплекс неповноцінності. Адже хлопцям набагато простіше давати собі раду з емоціями і набагато природніше чогось досягати і боротися за Ціль. Проблема нерозу іння жінками своєї природи, суті своєї жіночої сили і своїх природних потреб і завдань є дуже глибокою.

©Уривок з книжки Лідії Кондратик “Він і вона. Щастя бути справжніми”, видавництво “Книговир”