Головна > Блог > Книжкові рекомендації > 3 книжки від о.Юрія Блажиєвського

Льюїс Керрол «Аліса в Країні Див»

Навіщо потрібні дитячі книги? Мабуть, для того, щоб чогось навчитися. А навіщо дорослі книги? Лише для розваги? Наполегливо раджу: перегляньте своє ставлення до книг. А особливо дитячих. А особливо таких, про які всі звикли думати, ніби-то вони дитячі, коли вони навіть дуже і дуже дорослі.

Якось Аліса запитала: “Кому потрібні книжки, в яких немає ані малюнків, ані діалогів?” І вона мала рацію. Справжня літературна витонченість полягає саме в цій здатності сказати щось геть інше, ніж зазвичай означають окремо взяті декілька слів. Відколи я, ще в дитинстві, взяв до рук прекрасне видання “Аліси” з класичними малюнками Теніела, яке містило також дванадцять статей та есе про творчість Керрола, я вперше відчув всю повноту інтелектуальної насолоди від читання. А ви ще не читали “Анотовану Алісу?” Тоді ви не знаєте, що можуть вам дати ці кілька десятків сторінок.

Френсіс Скотт Фіцджеральд «Великий Ґетсбі»

Є певні національні риси. Наприклад, росіяни завжди питають про силу: “В чому сила, брате?” – класичне питання Бодрова-молодшого. Натомість американці завжди питають про велич. І не важливо, хто це буде: Стейнбек, Уітмен чи навіть гультяй Фіцджеральд. “Хто такий цей Гетсбі?” – це питання про велич людини. Як її виміряти? І чи сумісна вона з ницістю? І чи може вона пожерти саму людину, наче якийсь язичницький Ваал – жертовне немовля?

Ця книга, як на мене, напрочуд актуальна. Так, зараз не епоха джазу. Але будівлі ростуть щораз вищі, а життя біжить щораз швидше, як і майже сто років тому. Чи людина навчилася чогось за цей час? Вірність мрії може дати захопливе відчуття величі. Наскільки воно реальне? І чи ми, бува, не відучились щовечора простягати руку до маленького зеленого ліхтаря по ту сторону затоки?

Томас Гарді «Подалі від шаленої юрми»

Англійці, ще з прадавніх часів, наділяли дерева різними людськими рисами. Згадаймо хоча б “Гімн дерев” Кіплінга про дуб, ясен і терен. Ці дерева – символ вірності, незрадливості, міцності. Таким є і Гебріел Оук, що носить прізвище найвірнішого з дерев – дуба. Непохитний. Також із сивої давнини, цього разу вже біблійної, ми знаємо про Вірсавію, від якої втратив голову праведний цар Давид. Але ж чи не вона понесла найбільші втрати у цьому полум’ї? Її перший чоловік, невдовзі – новонароджене дитя…

Яке дерево здатне зупинити вогонь? Хто буде непохитно поруч із тобою? Як бути вірним собі самому? Придивіться: це не “жіночі” питання. Тут справа навіть не в романтиці. Мабуть, йдеться про щось глибинне в людині, її коріння, щоб “космічні вітри”, які так любить змальовувати Гарді, не вирвали тебе і не жбурнули геть.  

о.Юрій Блажиєвський,

головний редактор журналу «Скинія»