Головна > Блог > Книжкові рекомендації > 5 книжок від Люди Дмитрук

Roald Dahl «Boy. Tales of Childhood»

Люблю всі книги Роальда Дала, які вдалося прочитати, але ця має особливе місце в моєму серці. Вона про крихкий світ дитинства, який так легко зруйнувати байдужістю та жорстокістю. Це правдива розповідь про курйозні ситуації, небезпечні пригоди та веселі витівки, про родину та друзів, яка розпочинається так легко і смішно, що важко стриматися від реготу, але вже за мить тобі стає боляче до сліз, бо в цей безтурботний світ вривається насилля. Написана з великою любов’ю і теплом, вона все ж позначена печаттю образи маленької дитини, яка не може себе захистити, не може зрозуміти, чому дорослі так себе поводять. Роальд Дал виріс із цим болем, але у своїх книгах він завжди на боці дітей, він ніколи не дає ранити їх безкарно і там вони завжди опиняються в безпеці.

Вацлав Гавел «Промови та есеї»

Невеличка збірка, яка складається із п’яти текстів чеського політика, дисидента та драматурга Вацлава Гавела, вражає ємкістю та глибиною. Я називаю її маніфестом людяності, бо в ній Гавел наголошує на таких важливих цінностях як свобода, совість, правда, він закликає кожного взяти особисту відповідальність за наше спільне буття, не вірити ніяким догмам і пропаганді, звірятися лише із “абсолютним горизонтом нашого буття”, повертатися до свого природного світу. Описуючи тоталітарні режими, він вказує на головну їхню небезпеку: на фальшивість їхніх ідеалів, на руйнування моральних устроїв, на підміну й брехню, на знелюднення особистості, яке є страшнішим за фізичне знищення. Цьому ми можемо протиставити лише повторну гуманізацію людини, повернення до тих істин, які існують поза межами нашої компетенції і походять від вічного начала. І хоча тексти Гавела були написані ще в минулому столітті, ці виклики і досі стоять перед нами, можливо, навіть більш гостро, ніж тоді. Але в цій книзі я знаходжу певні орієнтири і сили, щоб не втрачати надії.

Бруно Шульц «Цинамонові крамниці та всі інші оповідання»

Коли я вперше потрапила у Дрогобич, одного літнього жаркого післяобіддя, мені здалося, що це місто, в якому час рухається трохи повільніше. Коли приїхала туди вдруге, я вже знала, що воно існує ніби в іншому вимірі й інколи крізь сучасний плин життя вибрунькується якийсь загублений образ з його минулого і чітко постає перед твоїми очима. Таким є міфічний Дрогобич у прозі Бруно Шульца, польськомовного єврея, який не уявляв свого життя без цього міста і знайшов свою смерть на його вулицях. Ці оповідання сповненні захвату перед світом, прагнення осягнути його безмір, зловити, зазирнути у його глибини, долучитися до його творення і всі їх об’єднує міфічне повернення у час дитинства, коли найпростіша подія чи річ може стати одкровенням, ключем до таємниці. З перших сторінок ви потрапляєте в густе й насичене плетиво метафор та символів, мова його образна та ритмічна, тому в цю дійсність хочеться повертатися знову і знову.

Кайл Айдлмен «Не фан»

Книга, яка розбурхала моє спокійне і комфортне “доволі християнське” життя і змусила поставити собі безліч складних питань. Чи є я справжнім послідовником Ісуса, чи мені просто подобається бути у фан-зоні? Чи все в моєму житті належить Богу, чи я просто підлаштувала під себе християнські вимоги й обрала таку собі лайт-версію? Чи достатніми є мої зусилля і чи все залежить тільки від них? Написана з гумором та прямотою, ця книга розкриває суть справжніх стосунків з Ісусом, до яких він усіх нас покликав і після її прочитання важко залишити все як є. У мені вона влаштувала справжню революцію та переоцінку себе як християнки та врятувала від зневіри.

Юлія Сливка «#Чуєш, коли приїдеш додому?»

Збірка Юлії Сливки є незвичним явищем, бо вона постала з інстаграм-дописів, і що ще більш незвично – вони не про моду чи здорове харчування, не про корисні поради на всі випадки життя і не про побутові дрібниці, бо авторка у своєму блозі говорить про те, що є для неї найсокровеннішим та найважливішим – про Бога, своїх стареньких дідусів та бабусь, своє село Красне-ясне, дитинство, одруження, про радість і Любов. Читаючи ці тексти я справді чула себе вдома, вловлювала у собі той постійний міцний зразок з рідними місцями, з тими людьми, які були переді мною, згадувала давні події, чула більше й глибше, вчилася любити. Так приватні, навіть інтимні історії раптом стають твоїми, і в цьому дивна сила цієї книжки. Юлія дуже уважно ставиться до слова, кожна фраза тут є вивіреною і відчутою, мова її поетична і легка, тому важко стриматися, щоб не прочитати збірку за один вечір. Добре, що потім можна знайти продовження уже в її блозі, у нових дописах і нових історіях.

Людмила Дмитрук,

буктюберка, культуролог, співзасновниця Етнографічної мережі “Кровець”