Головна > Блог > Книжкові рекомендації > 5 книжок від Катерини Міхаліциної

Еріх Марія Ремарк «Тріумфальна арка»

(переклад Євгена Поповича)

Ця книжка, прочитана років у тринадцять, стала моїм порятунком від багатьох підліткових катастроф. Тоді вона була навіть не про війну і не про любов (хоч і про любов та про паризький дощ там ох як красиво написано!), а про цинізм та самотність на зашкальному рівні, які, проте, однаково не в змозі вибити із серця доброту і шляхетність

Грицько Чубай «Плач Єремії»

Велика поетична любов, яка розпочалася з коротенької колонки письменниці та літературознавиці Людмили Таран у газеті «Україна Молода». З вірша «Притча». Прочитавши його я почувалася так, ніби доти жила на дні глибокого колодязя, а тут раптом згори посипалося світло. І воно кусалося та манило, віднімало мову й дарувало незмірні її глибини. Тож першою моєю покупкою у Львові (куди я 17 років тому переїхала зі свого рідного малого Млинова) стала саме ця книжка. Згодом до неї додалося ще й зовсім інакше за формою і втіленням «П’ятикнижжя». І це книжки, які я перечитую найчастіше. І відчуття світла Чубаєвої мови «десь високо під небом» усе не минає.

Тарас Прохасько «БотакЄ»

Тому що тут є уважність і повага до кожної, навіть вигаданої деталі. Є багато рослин, багато коріння – реального і метафізичного, того, що єднає тебе з власною пам’яттю. І багато щирої, дзвінкої простоти, простору на подумати й відрефлексувати, пірнути у заданий автором темпоритм і пожити там, підсилюючи власний або ж наперекір йому.

Олег Лишега «Великий міст»

До цієї книжки я дійшла, побачивши й послухавши про Олегові скульптури: дерев’яні постаті й глиняних птахів, яких матеріал творив сам (так він казав), послуговуючись Олеговими руками як принагідним інструментом. Так і ці вірші – від найбільш, певно, знаного «поки не пізно – бийся головою об лід!» до улюблених моїх «Сокола» й «Черепахи» – виформовують свого читача. Їх неможливо заковтнути, а тільки «вживати мікродозами» – і це для мене дуже важлива наука.

Гальфдан В. Фрайгоф «Любий Ґабріелю»

(переклад Наталі Іваничук)

Лист, написаний батьком до сина-аутиста. Правдиво і без прикрас. Так, як пишуть, коли намагаються розкласти по поличках дуже важливі речі, з’ясувати їх насамперед для себе. Чи розумію я свою дитину, чи вистачає мені сміливості дивитися на світ її очима, чи страх таки бере гору і я відступаюся від неї, хай не завжди, та все ж? І чи такий уже неприродний цей страх? Їх багато, цих запитань, і вони множаться, перестрибуючи з життя Фрайгофа на твоє власне. Болять, відгукуються і перекидають хисткі місточки розуміння між нами, «звичайними», і тими, хто дуже його потребує.

Катерина Міхаліцина,

поетка, перекладачка, редакторка, заступниця головного редактора “Видавництва Старого Лева”