Головна > Блог > Книжкові рекомендації > 4 книжки від о.Василя Рудейка

Клайв Стейплз Люїс «Просто християнство»

Люїс – майстер пасток. Він мистецьки розставляє їх перед своїми читачами для того, щоб затягти читачів у чудесні світи, в які добровільно ті ніяк би не додумались потрапити. Що може бути простішим від шафи? Всі діти обожнюють ховатись там. Але в Люїса шафа відкриває чудесний світ Нарнії, світ у якому людина пізнає себе такою, якою вона є насправді.

Не винятком є і його книжка «Просто християнство», яка нарешті вийшла українською мовою. Бо й справді, що може бути простішим за християнство? Всі все про нього вже знають… І саме тут – пастка Люїса. Вже з перших сторінок ти починаєш усвідомлювати, що не все так просто з тим християнством. Просто про нього можна говорити лише простакам. Людині глибокій, тій, яка прагне суті, відразу зрозуміло, що просто християнства не буває. Виявляється, воно в самій суті світобудови.

«Простохристиянські» роздуми Люїса насправді є його духовною автобіографією. Дорогою, яку він – мислитель і атеїст – пройшов сам. Розставлені ним мисленнєві пастки є тими, які він сам пройшов і з яких знайшов вихід.

Особливо приємним є читати Люїса у чудесному перекладі Андрія Маслюха. Рекомендую цю книжку особливо тим, хто хоче насолодитись глибокими і водночас гарними роздумами одного із великих мислителів ХХІ століття.


о.Андрій Зелінський «На ріках вавилонських»

Відкрив для себе нового українського письменника о.Андрія Зелінського. Його книга «На ріках вавилонських» – найкраще, що мені довелось прочитати за останній час.

Глибоко пережиті долі прекрасною мистецькою прозою виливаються у надію для тих, кому ніби й немає куди повертатись. У долях героїв глибинне свідчення, своєрідне Євангеліє сучасного українського народу. З іншого боку, там і майбутнє прописане у пророчому видінні надії, знання того, що є вихід, є для чого/Кого жити, що кожне страждання має сенс не лише для минулого і сучасного, але і для майбутнього.

Біль, самотність, зрада, безнадія авторів стають Євангелієм Христа, життям з Божою волею, зустріччю з Богом живим: який перетворює пустелю у рай, який у темряві – Світло, який у тихому подиху вітру – сила, що розтоплює гори.

Книгу о.Андрія можна розібрати на цитати, кожна з яких приречена стати крилатим виразом, але краще її читати повністю. У контексті людських доль ці крилаті вислови набувають своєї особливої конкретності, не переносяться у минулі «золоті часи», а вказують на їх цілющу реальність саме тут і тепер, у контекстах доль вони перетворюються на літургійне «десь», в якому Бог животворить зранені душі людей і спасає світ, як благий і чоловіколюбець.


Детективи Ґілберта Честертона

Так вже склалося, що я люблю детективи, а серед них особливо ті, які дають можливість думати не лише над загадками та їхніми розгадками, а й пропонують інші перспективи, наприклад, ламають певні усталені шаблони, за якими люди будують свої світогляди.

Як для християнина тут для мене одне із чільних місць займає отець Бравн. Ґілберт Честертон витягує особу католицького священика із шаблонного «духовного» образу затисненого у лещата доктринальної віри функціонера і цим розкриває саму суть християнства – віра не є сліпою, вона потребує холодного розуму і гарячого серця. Абсолютно надприродне часто видиться у цілком природному, і лише поверховість у мисленні, недостатня обізнаність у справах віри та прагнення бачити бажане навіть там, де його немає, створюють ілюзію забобонної віри.

Христос, а саме образом Його є честертонівський отець Бравн, приходить для того, щоб розкрити глибини людської душі, його цікавить не факт злочину, а причини і пошук механізмів зцілення. Розкриття злочину задля встановлення правосуддя його цікавить менше за розкриття задля можливості навернення злочинця.

Християнство не є набором доктрин, законів і ритуалів, воно є зцілюючою, спасительною зустріччю осіб, які мислять  і люблять. І все це в захоплюючих детективних і сповнених гарного англійського стилю історіях.


Дзвінка Матіяш «Історії про троянди, дощ і сіль»

Інколи буває таке, що хочеться щось почитати, а сам не знаєш що саме. В такі моменти я витягую з книжкової полички «Історії про троянди, дощ і сіль» Дзвінки Матіяш. Незалежно на якій сторінці відкрити цю чарівну книжечку, відразу потрапляєш у чарівний світ слова. Власне слова, а не тексту, бо враження таке, що історія не читається, а чується. Образи персонажів живі, а розповідь така природна, що мимоволі ловиш себе на думці, що ти – її частина.

Взагалі писати про цю книжку важко, її потрібно просто досвідчити.

 

 

 

 

о.Василь Рудейко,

доктор богослов’я, кандидат філософських наук, завідувач кафедри літургійних наук УКУ, священик храму священномученика Климентія Шептицького у Львові